Вопрос:
Я більше трьох років зустрічаюся з хлопцем, він мені приносить як щастя так і страждання. Я розумію, що в житті не завжди може все бути добре, але страждання мене вбивають. Причому вбиває і все хороше що було між нами. Сварки і непорозуміння виникають через те, що ми трошки по інакшому бачимо світ. Коли ми сваримось, я впадаю в паніку і всередині починає все боліти, і так нестерпно, що я не один раз задумувалась що краще померти. Без нього погано, і з ним важко. Коли ми сваримось, мені нічого не приносить радість. І коли з ним, в мене завжди присутній страх що я можу зробити щось не то. І кожен раз цей страх перетворюється в реальність. І тільки тоді, коли цей страх тільки починає зникати, і я починаю відчувати себе краще. Я відчуваю себе винною, так як переважно винуватицею сварок являюся я. Я не хочу йому робити боляче. Але це часто буває ненавмисно. Сьогодні я відсвяткувала Миколая з колегами по роботі, а не зним, і зрозуміла що це не правильно аж потім, коли вже було пізно виправити ситуацію, і він сильно образився. Я відчуваю що ми віддаляємось один від одного все більше. Я його невдача. Я не можу бути такою як він хоче мене бачити. І інколи я відчуваю себе обмеженою. Мені тільки 22, а відчуваю себе на всі 50 з думкою що краще померти і закінчити ці переживання, сльози, страх. Це робить мене не щасливою. Я прочитала таку фразу, що людина яка закінчує життя самогубством просто біжить сама від себе. Але я не тікаю, я просто хочу відчувати себе щасливою, так само як і інші пари що зутрічаються. Я дуже хочу бути з ним, хочу одружитись з ним. Але не знаю як стати такою щоб він теж був щасливим. щоб ми разом були щасливі. Я морально вмираю. Як мені жити дальше?